Василь Кучабський
Василь Кучабський народився у с.Волиця поблизу Пустомит на Львівщині. Освіту у 1905–1913рр. здобув в Академічній гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету. Захоплення військовим тренуванням привело юнака 1911р. до "Пласту”, а з 1913р. Василь стає актичним учасником січово–стрілецького руху в Галичині.
На початку першої світової війни Василь Кучабський вступив до Легіону Українських Січових стрільців. У 1915–1916рр. під час кровопролитних боїв з російськими військами під Болеховом і під Стрипою він командував сотнею УСС. За хоробрість, виявлену у боях біля Семиківнців, нагороджений Військовим Хрестом Заслуги 3-го класу. Успішна військова служба поєднувалася із громадськими зацікавленнями. В.Кучабський проводив просвітницьку роботу серед стрілецтва, друкував статті і новели у часописі "Шлях”, брав участь у виданні стрілецького сатиричного часопису "Самохотник”. На початку вересня 1916р. сотні В.Кучабського і А.Мельника відзначилися у боях під Лисонею неподалік Бережан.
Невдовзі військова фортуна відвернулася від австрійської армії. 21 вересня 1916р. В.Кучабський потрапив у російський полон і був вивезений до табору для військовополонених біля Царицина (сучасний Волгоград, Росія). На початку січня 1918р. у складі групи старшин він втік з табору і пробрався до Києва, де присвятив себе розвитку військових сил української держави. У січні 1918р. В.Кучабський вступив до Куреня Січових Стрільців. У складі СС спочатку очолював запасну сотню, згодом – другий піхотний полк. Був членом старшинської ради СС.
У січні–лютому 1918р. стрілецька сотня під командуванням Кучабського вела тяжкі оборонні бої на Подолі у Києві проти більшовицьких військ. У 1918–1919рр. брав участь у боях проти Червоної Армії і Добровольчої Армії ген. Денікіна. У 1919р. В.Кучабський змінив військову форму на вбрання дипломата, перебуваючи у складі української дипломатичої місії у Швеції. Після повернення на Україну брав участь у боях на українсько – польському фронті у Галичині. В кінці 1919р. у складі стрілецьких частин був інтернований до Луцьку. З весни 1920р. перебував у Чехословаччині, в Празі став одним із засновників Українську Військову Організацію.
У 1920р. Василь Кучабський повернувся до Галичини. Після замаху у вересні 1921р. С.Федака на Ю.Пілсудського та воєводу о.Грабського, Кучабського тимчасово заарештовано і на деякий час ув’язнено. Після звільнення громадський діяч жив у Львові. У 1923-24рр. співредактор першого націоналістичного журналу "Заграва” (головний редактор – Д.Донцов).
У грудні 1922р. Василь Кучабський разом з Коновальцем виїхав до Німеччини. Тут він продовжив навчання, вступивши на філософський факультет (відділення історії та державознавства) Берлінського університету. У 1926р. Кучабський здобув ступінь доктора філософії, а з 1934р. по 1939р. викладав історію та літературу в гімназії м.Кіль.
На еміграції Василь Кучабський присвятив себе науково–публіцистичній діяльності. Він був активним співробітником Українського Наукового Інституту в Берліні, багато друкувався в українських виданнях: "Літопис Червоної Калини”, "Дзвони”, "Мета”, "Політика”, "Записки Українського Наукового Товариства в Берліні”, "Літопис політики, письменства і мистецтва” та інших.
У міжвоєнний період Василь Кучабський долучився до гетьманського руху, став членом "Братства українських класократів–монархістів–гетьманців”. Саме тоді остаточно оформлюється консервативна концепція вченого.
В роки гітлеровської окупації Польщі Василь Кучабський був директором краківської бібліотеки. У 1945р. після вступу радянських військ на територію Польщі він зник без вісті, розділивши долю багатьох емігрантів, що потрапили до рук радянської влади. За деякими даними, долсдіник переїхав до Відня, де був заарештований НКВС. Помер 28 червня 1971р. у м.Бланкенбург, Німецька Демократична Республіка.
