Митрополит Володимир Стернюк
Народився майбутній Митрополит 12 лютого 1907 р. в Пустомитах у родині знаного і шанованого в церковних колах та в середовищі патріотичної галицької інтелігенції о. В. Стернюка. Його мати походила з роду Коновальців, а батьків брат, теж священик, був одружений із сестрою С.Крушельницької.
Одержав ґрунтовну освіту. Спочатку – два роки початкової школи в Пустомитах, ще два – в школі Народного Дому і чотири в Першій українській гімназії Львова. Завершував середню освіту вже в бельгійському місті Есхені, куди виїхав 1921 р. за порадою архієпископа І. Бучка. Ще шість років студіював філософію і теологію на богословських курсах в Боналто та в Лювенському Католицькому університеті. У 1927 р. вступає до монастиря Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів), де складає спочатку тимчасові, а в 1931 р. вічні обітниці. Того ж року в м. Лювені висвячений на священика.
Після повернення на батьківщину в 1932 р. переважно займається місіонерською діяльністю серед вірних УГКЦ на Волині, де редемптористи наражалися на шалений опір римо-католицького духовенства. Крім того служив у монастирях в с. Голоско біля Львова, в тернопільському монастирі Успення Пресвятої Богородиці та станіславському Св. Йосифа. В роки Другої світової війни перебував у монастирі Св. Климентія у Львові.
Після Львівського «собору» 1946 р. і ліквідації УГКЦ, як і багато інших священиків, що не визнали його рішень, був репресований і засуджений до п’ятирічного ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями у зв’язках з підпіллям ОУН-УПА. Термін відбував у таборі Єрцево Архангельської області, де працював на лісоповалі.
Після повернення з заслання у 1952 р. працював робітником виробничого тресту зеленого господарства, сторожем парку «Зимні Води», обліковцем у Скнилові. У 46-річному віці закінчує медучилище і працює фельдшером швидкої допомоги у Львові. Водночас активно включається у діяльність УГКЦ в підпіллі. Як і в таборах, намагається задовольняти духовні потреби віруючих, здійснюючи обряди сповіді, хрещення, таємні богослужіння.
У 1964 р. єпископ Величковський хітронізував о. В. Стернюка на єпископа-помічника. Після арешту і трирічного ув’язнення (1969-1972) він вже не повернувся до активної діяльності, виїхав за кордон і незабаром помер. З цього моменту вся відповідальність за долю «катакомбної» Церкви лягає на плечі о. Володимира. Того ж 1972 р. Й. Сліпий надав йому чин Місцеблюстителя, Архієпископа і Митрополита.
Незважаючи на переслідування Церкви радянським режимом, постійний нагляд КДБ і міліції, Владика розгорнув активну діяльність. За час підпілля він створив духовну семінарію, для якої писав підручники з церковної догматики та богослов’я, разом з О. Горинь, О. Січко, а пізніше І. Гелем редагував «Хроніку Української Католицької Церкви». На початку 80-х рр. в Галичині таємні відправи здійснювали 300-350 священиків, кілька єпископів, існували навіть підпільні монастирі і таємні друкарні.
У період «перебудови» з 1986 р., переборюючи шалений опір ієрархів РПЦ, саме Митрополит Стернюк очолив боротьбу за легалізацію діяльності УГКЦ, що тріумфально завершилася у 1991 р. з приїздом в Україну Мирослава-Івана Кардинала Любачівського, що очолив легалізовану Церкву. Слід відзначити, що попри напружену ситуацію тоді вдалося уникнути серйозних міжконфесійних конфліктів. І не в останню чергу завдяки виваженій позиції Митрополита.
В останні роки життя, незважаючи на поважний вік і фактичне усунення від церковних справ, Владика залишався активним громадсько-політичним діячем, високим моральним авторитетом. В основному опікувався організаційними справами та, особливо, християнським вихованням молоді.
Помер Митрополит Володимир 29 вересня 1997 р. Похований у крипті Святоюрського Собору у Львові поряд з могилами А. Шептицького та Й. Сліпого.
